Проснутися в 6 ранку,побачити метушню сусідки і не встати на пари,мабуть,тільки я можу. У мене жахливо болить голова. Чекає мене через років 10,5 чудова мігрень,яка мучить зараз мою маму;(
Набрала повну ванну води,наче для самогубства…роздяглася і 10хвилин пеклася як рак..я думала,що у мене голова пройде,але ніфіга!!!
Лежучи на своєму диванчику,я дивлюся у вікно,чую як щебечуть пташки,вітер рухає дерева,голоси людей,крики дітей. У всьому цьому я почуваю себе,як холодець. Життя рухається,а я застигла на місці!!
А я тільки й і шукаю відмовки собі та й і батькам,аби залишитися вдома,нікому не усміхатися, ні з ким не розмовляти…НЕ ХОЧУ! набридло спілкування,яке не набирає ніякого сенсу. Чому я залишаюся вдома?
Хоча,не дуже люблю це місце і якось тут мені ніяково…на жаль,не затишна,ця квартира..Я знаю відповідь,вона в моїй голові.. Я просто ховаюсь,весь час ховаюсь від проблем. Думаю,що якось так й минеться,забудиться…Ні,такого не буде,Даш-я повторюю собі ж сама! В цьому в світі ні від чого не сховаєшся..І чого я так в це свято вірю?!
Ладно,скажу чесно,не хочу я жити в гуртожитку,але й тут зоставатися теж “не охота”. Зараз,я часто пам*ятаю твої слова, в яких завжди звучало “разом”. Це прекрасно,аби так і було,у мене зараз би не боліла голова і ми б щасливо рухалися РАЗОМ по життю,без головної болі та нудотини. Але ж не так все просто..завжди думала,що я сама будую будиночок з карт і сама ж його руйную..Мама,каже,щоб я завжди шукала, впершу чергу, помилку в собі,а не в комусь…я шукаю і знаходжу,але все одно ж її допускаю..Сама ж допускаю до себе людей..