ну що ж казати чесно,буду тільки сюда..надоїло мені те,що від мене завжди чогось требуюсь,аособливо часу та уваги..втомилася я від наших з тобою відносин..ти то нормально то не нормально,а не розумію тебе…
тяжко-важко підтримувати дружбу з людиною,яка повністью зациклена тільки на своїх інтересах….
і яка думаю,що за кожним моїм кроком,є якась підступність…Зівсно,я і сама така ж,але колия кажу раз,що такого робити не буду і не хочу і для мене це принизливо,то чомумені не вірить. Звісно,зараз дуже важко комусь вірити,взагалі немає кому навіть довіритися про всі свої думки та почуття…Але ж ми всі люди,і хочемо пожалітися своїм щастям та горем,жаль,що це потім обертається проти нас і самих же..
Мама,завжди каже,що мені буде важко найти справжнього друга,хлопця і тд. Я впринципі знаю чому. Бо у мене характер більше построєний на ітині . Істина для мене,це мати підтримку,бути коханою, і знати чого ти хочеш в цьому безлюдному життті..
хочу піти в церкву,і 2 часа просто посидіти і роздивитися гарнорозмальовані стіни,відчути запах палених світок та заслухатися святою тишою..
НЕ ЗНАЮ,що можна говорити про Бога, я не знаю чи він існує…!?
А от церкви та храми-це святі місця,в яких наповнюєш своє серце гармонією..
Мені зараз кастрофічно не хватає цієї гармонії.!!!!!
Мене наче тянуть у різні боки НАВЧАННЯ,ХЛОПЕЦЬ,ДРУЗІ,БАТЬКИ!!!
круговорот,не правда??!!
карочє,походу мені не треба ні з ким дружити,не вмію я,не виходить у мене
може так і треба,я не знаю
ох,поторю ще раз:”тяжко-важко мені в цьому безлюдному світі…”